Розвага Знов починається весна, знов починаються дива!

Розвага  
Знов починається весна, знов починаються дива!

 Ведуча: Щороку ми з нетерпінням чекаємо приходу весни. Ми рахуємо дні, виглядаємо, коли пташки на своїх крилах принесуть її з далекого вирію. Ми чекаємо, коли весна прожене холод, устелить землю молодою травичкою, прикрасить квітами, а пташки наповнять гаї та діброви своїм голосним веселим щебетом.

Весна... Вже сама згадка про неї будить у серці неземну радість, тривогу. Це свято оновлення і відродження природи. Його відчувають і по-своєму переживають дорослі і діти, тварини і рослини — усе, що є на землі. Весна — це сонце і тепло. Весна — це зелен-цвіт і пахощі квітів. Весна — це надія. З давніх-давен, за народним звичаєм, до зустрічі весни готувалися дорослі й дітвора. Сьогодні ми також зустрічаємо весну.

Українська народна пісня -веснянка

Весела веснянка далеко лунає,

Далеко лунає, (двічі)

Бурхливая річка вже кригу ламає,

Вже кригу ламає. (Двічі)

Сніги розтопились,

Злилися струмками, (двічі)

Земля молодіє,

Укрилась квітками. (Двічі)

3 чужої чужини,

З далекого раю. (Двічі)

Пташки прилетіли До рідного краю. (Двічі)

Ведуча. Ми прийшли сюди, щоб зустрічати Весну, яку чекали всю зиму. А як у народі зустрічають Весну? (Спів зозулі).

-  Коли вперше закує зозуля, люди виходять із  домівок і починають водити хороводи — вітати весну, закликати її.

Ведуча. Якщо зозуля закувала, мабуть, і нам час водити хороводи, співати пісні.

Хороводна народна  гра «Подоляночка».

Десь тут була Подоляночка,

Десь тут була молодесенька.

Тут вона сіла,

Тут вона впала,

До землі припала,

Сім літ не вмивалась,

Бо води не мала.

Ой встань, встань, Подоляночко,

Ой встань, встань, молодесенька!

Вмий своє личко,

Та личко біленьке,

Біжи до Дунаю,

Бери молоденьку,

Бери ту що скраю.

Ведуча. Ось ми і поводили весняний хоровод, погралися, а тепер давайте покличемо любу всім Весну, лагідне сонечко і веселий дощик замість зимового сну.

Сонечко, сонечко, глянь у віконечко.

Діткам маленьким з неба засяй,

Весно, весняночко, наша паняночко,

Гарними квітами, ніжними вітами,

Співом пташиним нас забавляй.

Вийди, вийди, сонечко,

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір'ячко,

На весняні квіточки,

На маленькі діточки.

Ведучий. З давніх-давен у слов'ян першим святом року була зустріч весни, яка проходила радісно і пишно. Свят­кові ігри і пісні в різних місцях нази­вають по-різному: веснянки, гаївки, гагілки. Починали водити весняні хо­роводи з того дня, коли вперше закує зозуля або з'явиться пташка-веснянка.

Ліричні і бадьорі, мов сама весна, вес­нянки і гаївки славлять родючу землю і весняну працю, женуть сувору зиму і закликають лагідну весну.

Весна. У рідні краї з приходом весни повертаються птахи. Дуже багато турбот чекає на них. І гніздечко збудувати, і про пташенят попіклуватися. Лише одна зозуля не турбується про своїх малят.   Її  дітей  доглядають  інші птахи.

Ведуча. З діда-прадіда, від роду до роду передавалися повір'я й прикме­ти, хліборобські поради.

«Весняний день — рік годує» — ця приказка не дозволяла марнувати час. Рання чи пізня була весна, а на 12 неділю після Коляди треба сіяти. «Кинеш овес в грязь — він буде князь». Перед   виїздом   у   поле   господар наїдався, щоб колоски були повні, на ниву виходили в білій сорочці, кла­нялися сонцю, полю, приказували: — Роди, не упадеш. — Роди, земле, на всякого долю: На кривого, на сліпого, на коза­ченька молодого. — Роди, земле, жито, пшеницю і всяку пашницю.

Ой, минула вже зима,

Снігу й льоду вже нема.

Ой, нема, ой нема,

Снігу й льоду вже нема.

Лугом квіти вже цвітуть,

Вівці травку вже пасуть.

Ой пасуть, ой пасуть,

Вівці травку вже пасуть.

Прилетіли журавлі

Й соловеєчки малі.

Ой малі, ой малі,

Соловеєчки малі.

Народна рухлива  гра «Кривий танець».

Дівчата беруться за руки, бігають між двома хлопчика­ми, які присіли, приспівуючи.

У довгої лози

Пасли хлопці кози,

А дівчата — козенята,

Та й померзли ноженята.

Ой, дівоньки гожі,

Кидайте ті кози.

В кривім танці походжаймо

Та ніженьки зігріваймо.

Ой кривого танцю

Не веду кінця,

Треба його виводити,

Кінець йому знаходити. П

ісля перепочинку на свіжому повітрі учні йдуть у групу.

Вихователь. Сонечко пригріло, на землі з'явились перші проталинки.

 Ось на цій проталинці й ростуть... які квіти? Так, проліски.

Проводиться гра-естафета “Хто більше збере квітів у корзинку?”

Українська народна хороводна гра-веснянка “А вже весна”

1.  А вже весна, А вже красна.

(діти йдуть по колу)

Зі стріх вода капле. }3 р.

(долоні доверху і перебирають пальцями)

2.  Біжать струмки,

(долоні донизу і перебирають пальцями)

Біжать струмки.

Вже весною пахне. }3 р.

(плескають в долоні)

3.  А сонечко, а сонечко

(показують руками промінці)

Усе пригріває. }3 р.

(роблять ліхтарики)

4.  Летять пташки,

(руки в сторони і погойдування ними вверх-вниз)

Летять пташки,

Весело співають. }3 р.

(руки в ліктях зігнуті, з пальців складені «птахи», погой­дують руками)

5.  А квіточки, а квіточки

(з двох рук роблять квітку, присіли і поступово підніма­ються)

Ростуть, розквітають. }3 р.

6.  А вітерець тихесенько

(руки вгору, погойдування вліво-вправо)

Деревця гойдає. }3 р.

7.  Прийшла весна, (плещуть в долоні)

Прийшла красна.

Радіють малята. }3 р. (виставляють ніжку вперед на п 'ятку)

 Українська народна рухлива гра  «Жабенята й журавель».

Усі гравці стають в коло, навприсядки, руки перед собою над підлогою з розчепіреними паль­цями (копіюють рухи і зовнішній вигляд жабенят).

Жабки.

Ми всі дружні у болоті... Ква-ква!

(Плещуть в долоньки тричі)

Та завжди всі у турботі. Ква-ква! (Тричі)

Не боїмося журавля. Ква-ква! (Тричі)

Хоч він ловить нас щодня! Ква-ква!! (Тричі)

(Під час проказування цих слів жабенята руха­ються за годинниковою стрілкою, а коли починає говорити журавель, то в зворотньому напрямку).

Журавель.

Ви, лупаті, не баріться,

Швидше в воду, стережіться!

 Бо цибатий журавель...

Зголоднів за цілий день!!!

(Після цих слів жабенята розбігаються. Журавель їх ловить. Кого зловить, той стає журавлем. Гра продовжується).